2018-06-14 ПОДІЛИТИСЯ ЧАСТИНКОЮ СВОГО ЗДОРОВ’Я: ПРАЦІВНИЦЯ «ПОЛТАВАТЕПЛОЕНЕРГО» ЄЛИЗАВЕТА ОКРУЖКО УЖЕ ШОСТИЙ РІК ЗДАЄ ДОНОРСЬКУ КРОВ
Щосекунди по всьому світу в людей будь-якого віку, статі та походження виникає потреба у переливанні донорської крові. У такі моменти невелика кількість крові потрібної групи та резус-фактора схиляє шальки терезів у бік життя і дарує надію на одужання. Нерідко реципієнти не знають, чию кров вони отримали, хто стоїть по той бік голки, яка доля людини, що поділилася своєю життєдайною силою. Та Всесвітній день донора крові – чудовий привід згадати про тих небайдужих, що вже давно перестали боятися вигляду крові і атмосфери лікарні.
Як правило, донори – люди скромні та не афішують своєї доброчинності. Ніби трохи соромлячись, про свій донорський стаж розповідає й інженер виробничої служби «Полтаватеплоенерго» Єлизавета Окружко:
— Уперше я здала кров у 2012 році. У нас на підприємстві стався нещасний випадок: один з працівників отримав опіки. Щоб допомогти йому, підприємство направляло донорів до опікового центру, що в Кременчуці. Серед них була і я. Страшно не було. Але сам заклад, цей опіковий центр, – дуже гнітюче місце. До того ж, хоч це сталося порівняно й недавно, на той час іще не було такої апаратури, як зараз. Додавало сміливості те, що ми їхали дружним колективом. І всі були налаштовані позитивно, бо знали: ми робимо добру справу, допомагаємо колезі одужати.
З того часу Єлизавета Вікторівна стала постійно здавати кров. До неї почали звертатися знайомі, кому була потрібна кров для рідних чи друзів. Потяг до донорства, припускає жінка, передався їй у спадок від батька, який усе життя здавав кров і мав звання почесного донора України. Сьогодні вона має картку активного донора станції переливання крові, тож у разі потреби її викликають.
Зараз Єлизавета Окружко здає кров двічі на рік. Раніше бувало і частіше, та все одно не більше дозволених трьох-чотирьох разів. З часом перейшла на більш поблажливий для здоров’я режим, щоб організм устигав відновлюватися. Зізнається, що вимоги до донорів завжди були суворими і не змінювалися протягом років. Проте все менше охочих здати кров їм відповідають:
— Є низка вимог і до стану здоров’я донора, і до його способу життя. Так, донором може бути тільки повнолітня людина з масою тіла не менш як 50 кг. Це перший критерій, за яким відсіюється більшість студентів, які приходять здавати кров. Людина має бути повністю здоровою, без хронічних захворювань. Про онкологію, гепатити, ВІЛ та СНІД і мови немає. Навіть звичайна застуда – це вже протипоказання. Прийом будь-яких ліків – теж перепона, перенесені операції – також. Якщо людині всього лише видалили зуб, їй уже протягом півроку не можна здавати кров. Зробили татуювання чи проходили ще якісь «голкові» процедури – на рік про донорство забудьте. Харчування також має значення: обов’язково треба дотримуватися дієти, не можна вживати алкоголь, гостру та жирну їжу. На цьому багато донорів теж спотикаються: звечора з’їли щось не те, а сьогодні кров уже не годиться.
Не менш важливо, говорить Єлизавета Вікторівна, налаштуватися психологічно. На станцію переливання крові треба іти з позитивними емоціями, усвідомлюючи свою мету. Додає моральних сил і передчуття радості, яка приходить після процедури:
— Не потрібно боятися цього процесу. Це зовсім не боляче. Навпаки – ті позитивні емоції, які відчуваєш після здачі крові, незрівнянні. Ти знаєш, що саме зараз ти вже комусь допоміг, комусь урятував життя.
Жінка часто знає, для кого здає кров. Та тісних знайомств з реципієнтами не має. Однак для формування активної донорської позиції це й не обов’язково. Достатньо хоч раз побувати на станції переливання крові і на власні очі побачити згорьованих матерів, які мечуться у пошуках потрібної крові для своїх хворих дітей:
— Чим більше спілкуєшся на тих же станціях переливання крові, тим більше розумієш, як багато людей потребує компонентів крові, наприклад, тромбоцитів. Хоч банки крові і заповнені, але часто трапляється, що якоїсь особливої крові немає. Це дає поштовх і далі допомагати людям.
Немало колег Єлизавети Вікторівни також приєдналися до донорського руху. Особливо активно відгукуються на заклик про здачу крові, коли треба рятувати когось із товаришів по галузі. Та й керівництво підприємства іде назустріч:
— Не завжди виходить запланувати здачу крові. Буває так, що зі станції телефонують і терміново викликають. Треба кидати все, зриватися з роботи і поспішати до медичного закладу. Добре, що наші керівники нас, донорів, розуміють. Ніколи не було такої ситуації, щоб когось не відпустили чи проявили незадоволення.
Єлизавета Окружко жодного разу не пошкодувала про те, що стала донором. Навпаки – вона закликає всіх охочих здавати кров і розвінчує міфи, пов’язані з донорством. Вона власним прикладом підтверджує: здача крові приносить користь не тільки тим, хто опинився на лікарняному ліжку, а й самим донорам.
Прес-служба «Полтаватеплоенерго».
