2018-09-14 16 ВЕРЕСНЯ В УКРАЇНІ ВІДЗНАЧАТИМУТЬ ДЕНЬ БАТЬКА
Інженер «Полтаватеплоенерго» Олександр Дергільов: «Близнюки – це подвійний клопіт, але і щастя теж подвійне»
«Ліва долоня – в долоні у тата, права долоня – у мами в руці», – пригадуються слова пісні, коли зустрічаєш щасливу молоду сім’ю, що крокує вулицею. Саме такою, певно, і є формула просто дитячого щастя: відчувати турботу і любов обох батьків. І роль тата тут применшувати ніяк не можна. Тож День батька, який в Україні відзначатимуть 16 вересня, – чудовий привід поговорити про тих, хто показує приклад мужності та мудрості, хто став для своїх дітей супергероєм, здатним заткнути за пояс усіх бетменів світу, у чиїх обіймах тепло та надійно і чий добрий бас вміє проганяти всі образи, негаразди і болі.
У кожного з працівників «Полтаватеплоенерго», яким пощастило стати татами, своя унікальна сімейна історія і власні методи виховання чад. Та є серед них один дійсно особливий батько, котрий виховує два однаковісіньких непосидючих щастя.
Інженер групи наладки теплових мереж Олександр Дергільов уже тринадцять років працює на підприємстві, тут же, в абонентській службі, трудиться і його дружина Олена. Пригадуючи історію створення своєї сім’ї, Олександр Валерійович розповідає:
— Нас із дружиною познайомила спільна знайома. Мені відразу сподобалася весела рудоволоса дівчина. А через два роки побачень я їй освідчився якраз на її день народження. У 2012 році у нас народилося двоє хлопчиків: Вова і Рома.
Олександр Дергільов розповідає, що звістка про близнюків була для нього приголомшливою. У пам’яті й досі живе розмова з лікарем ультразвукового дослідження, яка показувала на екрані: ось одна дитинка, а ось – друга. Емоції, зізнається, були суперечливі: і радість, і тривога. Переймався, чи зможуть упоратися з обома одночасно, чи вистачить фінансів, виховних умінь. Однак зараз, коли Рома і Вова ловлять кмітливими оченятами татків погляд, уся невизначеність розтанула, як туман.
Родина пережила і непрості часи, коли в Україну постукала непрошена гостя – війна на сході. І Олександра Дергільова як офіцера запасу було мобілізовано до Збройних сил. Єдине, що хоч трохи втішало, – це те, що не потрапив під розподіл на передову. Рік і два місяці Олександр Валерійович перебував на службі у військовій частині на території інституту зв’язку в Полтаві, передаючи новобранцям свої знання і вміння. І весь цей час удома майже не був, рідних не бачив. Серце рвалося до сім’ї, думки знову й знову поверталися до коханої та двох малят, що росли без тата. Проте розкисати собі не дозволяв, військовий обов’язок виконував сумлінно. І докази тому – листи-подяки від командування.
Після повернення глави сімейства життя потекло звичним руслом. Обов’язки з виховання дітей, розповідає Олександр Валерійович, з дружиною розподілили порівну:
— Намагаємось якомога більше часу проводити всі разом на свіжому повітрі: катаємось на велосипедах, граємо у футбол, у бадмінтон. Футбол – це взагалі улюблене їхнє заняття, вони і спеціалізований гурток відвідують. А ще ходять на айкідо. Ми взагалі стараємось дбати про всебічний розвиток хлопчиків і їхній світогляд, водимо їх на різні цікаві заходи. Так, нещодавно брали участь у параді близнюків, ходили на виставку карликових мавпочок. Загалом давати їм раду буває нелегко, бо один спокійніший, а інший – більш жвавий. Тому до кожного треба знайти свій підхід.
На традиційне питання про те, чи вдається розрізняти синів, Олександр Дергільов відповідає жартами:
— А ми їм спеціальні пов’язки різного кольору причепили, щоб бачити хто де.
Насправді ці ледь помітні шнурочки на шиях діток призначені швидше для вчительки, адже Рома і Вова цього року вперше переступили шкільний поріг. Братикам іще по шість років, і батьки вагалися: віддавати на навчання зараз чи почекати ще рік. Та, ознайомившись зі шкільною програмою, вирішили, що малі її осилять. До того ж стали в пригоді й підготовчі курси для майбутніх першокласників. Тож зараз сім’я Дергільових звикає жити в новому режимі – шкільному.
А розрізняти близнюків батькам зовсім не важко. Хоч зі спини вони зовсім однакові, а все ж риси обличчя відрізняються. Та й характери мають кожен свій, тож і сама поведінка хлопчиків підкаже, де Вова, а де Рома.
Звісно, що без випробувань не обходиться. Важко буває, коли хтось із братиків хворіє. Тоді непросто вберегти іншого від хвороби і водночас вилікувати першого. Ще один клопітний момент – придбання одягу для малечі. Хочеться, щоб близнюки мали абсолютно однаковий вигляд, а не скрізь можна знайти дві речі того самого кольору, розміру і фасону.
— Поєднувати роботу і сім’ю зовсім не важко, – ділиться Олександр Дергільов. – Ми з дружиною працюємо на одному підприємстві, тож графіки у нас збігаються. На роботі відпочиваємо від сімейних турбот, а вдома – від робочих справ. Та й діти допомагають відволіктися, переключають всю увагу на себе. Починаєш з ними гратися – і забуваєш про всі негаразди. Так хочеться, щоб вони виросли гідними людьми, здатними і поспівчувати, і відстояти себе.
Прес-служба «Полтаватеплоенерго».
